Історія командира відділення 30-ї державної пожежно-рятувальної частини 12-го державного пожежно-рятувального загону.
Руслан родом із Краматорська. У лавах ДСНС України служить із 2010 року. За час служби нагороджений нагрудним знаком «За відвагу в надзвичайній ситуації» та медаллю «15 років сумлінної служби».
Шлях до професії розпочався ще під час строкової служби в армії, де проходив службу в пожежній частині. Робота рятувальників настільки його захопила, що після демобілізації він вирішив пов'язати своє життя зі Службою порятунку та повернувся працювати до рідного Краматорська.
«До системи ДСНС я потрапив у 2010 році. Під час строкової служби служив у пожежній частині в Умані. Там побачив цю роботу зсередини, вона мені дуже сподобалася. Після демобілізації повернувся до Краматорська і вже свідомо обрав професію рятувальника. Відтоді весь мій шлях пов'язаний із ДСНС», — розповідає Руслан.
Нещодавно Руслан здобув ще одну профільну освіту й планує продовжити професійний розвиток. Його мета — отримати перше офіцерське звання та працювати з особовим складом, адже саме робота з людьми найбільше його мотивує.
З початку повномасштабного вторгнення служба рятувальника кардинально змінилася. До звичних викликів додалися постійні ліквідації наслідків ворожих обстрілів, робота під загрозою повторних атак та величезне психологічне навантаження.
«Після повномасштабного вторгнення служба дуже змінилася. Найважчим днем для мене стало 8 квітня 2022 року, коли наша зміна виїжджала на залізничний вокзал у Краматорську після ракетного удару. Найстрашніше — бачити велику кількість загиблих і поранених, особливо коли серед них є знайомі люди. Такі моменти назавжди залишаються в пам'яті», — ділиться Руслан.
Пережиті випробування зробили колектив ще більш згуртованим. Сьогодні кожен рятувальник добре знає свою роль, а підтримка один одного стала невід'ємною частиною служби.
«Після 2022 року наш караул дуже згуртувався. Ми стали однією командою. Коли виїжджаємо на виклик, кожен уже знає свої дії без зайвих команд. Ми довіряємо один одному. А якщо комусь із колег потрібна допомога, навіть у побуті, — усі збираємося й допомагаємо. Тут у нас теж родина», — говорить командир відділення.
Одним із найскладніших викликів останнього часу для Руслана стала ліквідація масштабної пожежі на території центрального ринку Краматорська після російського удару 24 травня. Рятувальникам довелося майже десять годин працювати під загрозою повторних обстрілів, неодноразово припиняючи роботи й відходячи в укриття. Через щільну забудову та вузькі під'їзди великогабаритній пожежній техніці було важко дістатися осередку займання. Доводилося прокладати сотні метрів рукавних ліній, однак, попри всі труднощі, пожежу вдалося ліквідувати.
Руслан зізнається, що найважче у професії — рятувати дітей. Один із таких випадків стався ще до повномасштабної війни, коли десятирічна дитина впала в колодязь глибиною близько десяти метрів.
«Найважче — це рятувати дітей. Пам'ятаю випадок, коли десятирічна дитина впала на глибину близько десяти метрів. Мені потрібно було спуститися вниз, оцінити її стан і безпечно підняти нагору. У дитини була закрита черепно-мозкова травма, але, на щастя, вона вижила. Такі випадки залишаються з тобою назавжди», — пригадує Руслан.
Попри небезпеку, рятувальник не приховує, що кожен виїзд пов'язаний із ризиком для життя. Водночас він переконаний: успіх залежить від холодного розуму, досвіду та правильних рішень.
«Страх за своє життя є завжди. Але потрібно швидко аналізувати ситуацію, продумувати кожен свій рух. У нашій роботі немає однакових пожеж чи однакових викликів. Кожна ситуація унікальна й потребує свого рішення», — говорить він.
У вільний час Руслан займається спортом, адже це допомагає підтримувати гарну фізичну форму та психологічну рівновагу.
Його найбільша підтримка — дружина та донька, які після початку повномасштабного вторгнення виїхали до Кременчука Полтавської області. Попри відстань, родина щодня підтримує Руслана та з нетерпінням чекає кожної зустрічі.
«Моя дружина й донька виїхали до Кременчука у 2022 році. Бачимося лише під час відпусток. Донька постійно телефонує, цікавиться, як справи. Я завжди відповідаю, що все добре. Коли приїжджаю до родини, увесь час проводимо разом: гуляємо парками, їздимо за місто, катаємося на конях, відпочиваємо біля озера. Ці моменти для мене найцінніші», — розповідає Руслан.
Найбільше Руслан мріє про завершення війни, возз'єднання сім'ї та мирне життя.
«Моя найбільша мрія — щоб закінчилася війна і моя сім'я була поруч. Думаю, зараз про це мріє кожен українець. Саме заради порятунку інших я прийшов у професію і продовжую служити народові України», — каже Руслан Русін.
Руслан Русін — рятувальник, який понад п'ятнадцять років залишається вірним обраній професії. Для нього служба — це не лише виконання обов'язку, а й щире бажання допомагати людям навіть у найнебезпечніших умовах. Щодня він разом зі своїм караулом доводить, що справжня сила полягає в професіоналізмі, взаємній підтримці та готовності прийти на допомогу кожному, хто її потребує.
Прес-служба Головного управління ДСНС України у Донецькій області
