Як в Україні ховають загиблих на фронті - головне з репортажу The Wall Street Journal.
Влада України офіційно не розкриває відомостей про втрати на фронті. У грудні 2022 року радник глави офісу президента України Михайло Подоляк заявляв, що з початку повномасштабного російського вторгнення загинуло від 10 до 13 тисяч українських військовослужбовців. У витоку американської розвідки, що опинилась у ЗМІ у квітні 2023 року, йшлося про загибель від 15,5 тисяч до 17,5 тисяч бійців ЗСУ.
Контрнаступ, започаткований українською армією влітку 2023 року в південних областях країни, очевидно, призвів до ще більшого зростання кількості загиблих з обох сторін. Втрати, що ростуть, добре помітні на українських кладовищах, де регулярно з'являються свіжі могили, - пише The Wall Street Journal. Журналісти видання поговорили з волонтерами та працівниками моргів, які займаються доставкою тіл із фронту, упізнанням загиблих та організацією похорону. "Медуза" переказує головне з репортажу WSJ.
Евакуацією тіл загиблих у зоні бойових дій займається гуманітарна місія ЗСУ, яка працює завдяки волонтерам. Влітку 2023 року Збройні сили України офіційно відмовилися від використання радянського формулювання «Вантаж 200» щодо загиблих солдатів. Волонтерська ініціатива отримала назву "На щиті". Її діяльність координує держава, а співфінансує приватний бізнес.
Основне завдання добровольців «На щиті» — помістити тіла у чорні чи білі пластикові мішки та доставити їх на вантажівках-рефрижераторах до моргів у тилу. На початку війни відчувався брак якісних мішків, вони часто рвалися. Волонтери регулярно бачать ті, що стікають кров'ю або розірвані на частини тіла, - розповідає 65-річний колишній баптистський пастор і лікар Валентин Никоненко. «Але це герой, який на два години раніше віддав своє життя за мою свободу», — пояснює він, додаючи, що ніколи не використовує слово «труп», говорячи про загиблих.
Никоненко вирішив стати волонтером «На щиті» у грудні 2022 року, коли на фронті зник безвісти його племінник. Він каже, що хоче допомагати українцям, які відчувають той самий біль, що і його власна родина. Волонтер сподівається якось вивезти тіло племінника з окупованих територій України.
56-річний Олег Рєпний до війни розвозив своєю вантажівкою свіжу зелень у продуктові магазини. Зараз він входить до команди «Бульдозер», яка доставляє тіла загиблих солдатів їхнім родичам. За власними оцінками, з весни 2022 року, коли він став волонтером «На щиті», Рєпний проїхав понад 200 тисяч кілометрів, перевізши Україною понад 1700 тіл загиблих військовослужбовців. Він зізнається, що іноді бачить мертвих уві сні. "Тіла - це одяг людини, їхня душа знаходиться вже десь в іншому місці", - говорить він.
Загиблих українських солдатів серед іншого доставляють до моргу №4 міста Дніпро на судмедекспертизу та впізнання. Там працює 36-річний патологоанатом Віталій Левченко. Раніше він мешкав у Херсоні, але після окупації міста російськими військами перебрався до сусіднього регіону.
Морг у Дніпрі переповнений та працює на межі можливостей. Журналісти WSJ стали свідками того, як тіла у мішках складали на землі біля чорного входу до будівлі, бо всім не вистачило каталок.
При процедурі впізнання час має вирішальне значення, - розповідає Левченко, бо завтра привезуть ще більше тіл. Приблизно чотири з п'яти тіл можна впізнати на вигляд, але це залежить від пори року. Влітку вони протягом двох-трьох днів стають важко пізнаваними навіть для родичів.
Левченко фотографує якнайбільше деталей, щоб родичам було легше впізнати загиблих. Він каже, що обов'язково робить знімки передніх зубів мертвих солдатів, якщо вони залишилися цілими. «Зуби дуже допомагають. Люди пам'ятають посмішки своїх родичів», – пояснює судмедексперт.
Коли Левченко перебирає особисті речі загиблих військових, він намагається відключати емоції та бути максимально усуненим. «Я відкриваю їхні речі, а там дитячі малюнки. Мій син теж малює, — каже лікар. — Я просто дістаю, фотографую та відкладаю убік. Не треба думати про це, інакше за кілька тижнів можна просто застрелитися, а це нікому не потрібно. Така робота".
Більшість смертей на війні, розв'язаної Росією проти України, стали результатом артилерійських обстрілів. Іноді до моргу привозять лише кінцівки або фрагменти тіл не більше пальця. У такому разі для пізнання потрібний лише тест ДНК. На початку війни отримання їх результатів могло займати місяці. Наразі процедура значно скоротилася завдяки новій лабораторії, що відкрилася у Львові, а також мобільним лабораторіям, які надали Україні західні союзники.
Після впізнання волонтери «На щиті» везуть тіла далі — до військкоматів, де їх можуть забрати родичі. Перевезення тіл оформляють через спеціальний додаток.
52-річний військовий капелан Дмитро Поворотний вперше відспівував і ховав українських військовослужбовців на Краснопільському цвинтарі у Дніпрі у 2014 році, коли Росія спровокувала збройний конфлікт на Донбасі. З початку повномасштабного вторгнення Росії у лютому 2022 року цей цвинтар зріс у чотири рази. Більшість похованих тут — уродженці Дніпра чи вихідці з окупованих територій, де їх поки що перепоховати неможливо. Тих, кого впізнати не вдалося, поховано під дерев'яним хрестом із написом: «Тимчасово невідомий захисник України».
Серед сотень похованих Поворотний показує могили солдатів, яких він особисто знав. «Дасть Бог, я ляжу тут разом із ними, коли настане час», — каже він.
Священик зізнається, що іноді втрачає самовладання під час похорону. «Я бачу горе в сім'ї, бачу молоду вдову з немовлям на руках, і тільки Богові відомо, якою буде її подальша доля. Я бачу людей похилого віку і жінку, які поховали свого сина чи дочку і мріяли про майбутнє, а тепер у них не буде онуків», — розповідає Поворотний.
Але горе і біль швидше загартували, ніж похитнули його переконаність у тому, що Україна не має іншого вибору, окрім як продовжувати боротьбу. Це трагедія. Але це не означає, що ми повинні зупинити війну за всяку ціну. Це було б зрадою їхньої пам'яті. Яка може бути угода із вбивцями? Про що ми можемо домовитись?» — питає священик...
