Ще тільки задумуючи ці нотатки, я був абсолютно впевнений у двох речах.
Перша: на даному історичному етапі тема повноважень у місцевому органі влади абсолютно не цікава приблизно 75-90 відсоткам мешканців Краматорська. Головне зараз – жити та вижити, причому з найменшими втратами. А хто там зверху і хто кого – яка різниця?
Друга річ: після закінчення війни, природно, за умови якщо не повного усунення загрози з боку російської сволоти, то повернення до більш-менш нормальних умов колишнього існування, саме ця тема стане визначальною в подальшому житті Краматорська.
Стартуємо та починаємо.
Згідно з результатами крайніх (2020 р.) виборів до міськради Краматорська, до цього місцевого «парламенту» обрали 42 депутати. Головою міста став Олександр Гончаренко.
Я не буду довго і поіменно оцінювати якісний склад новообраної тоді міськради, зазначу лише, що, окрім по-справжньому добрих, щирих і містечково-патріотичних співгромадян, до міськради тоді увійшов певний відсоток відвертого сміття. Кажуть, що «так було треба», і що входження до місцевого органу влади істот на кшталт юного синка Королевської стало плодом необхідного «компромісу», - не знаю. У народі цей «компроміс» називали значно грубішим і нецензурнішим терміном "бл***во", а явище було явно нетипове для Краматорська, який, на загальному тлі Донецької області, на виборах вічно відрізнявся «розгулом вільнодумства». (Остання обставина – дуже і дуже важлива. Тому що вона малює загальний нестандартний та волелюбний, на тлі «народа Бамбаса», своєрідний вигляд Краматорська).
Але, навіть за наявності елементів дещо нехарактерного для Краматорська «договорняка», довоєнний склад міської ради був: строкатим, активним, різноформатним, демократичним і працездатним. Тому що зайве сміття, природним шляхом, відсіялося, і залишилося активне ядро, що працювало на Краматорську громаду, незважаючи на політичні переконання.
Не забуваємо один, дуже важливий момент. Краматорськ на проведення місцевих виборів-2020 витратив серйозні гроші із місцевого бюджету. Скільки саме – потрібно поколупатися у бюджетній документації, але повірте на слово: гроші чималі. Друк бюлетенів, оренда приміщень (хоча б шкіл), транспорт, зв'язок, електроенергія, зарплата працівників виборчих комісій, чай-кава, комунальні послуги тощо…
Крапка.
Бо все змінилося після 24 лютого 2022 року.
Якщо бути гранично точним, то радикальна зміна влади у Краматорську сталася у липні 2022 року. Указом президента України № 469/2022 від 04.07.2022, на виконання Закону України "Про правовий режим воєнного стану", було утворено Краматорську міську військову адміністрацію, начальником якої, Розпорядженням № 121/2022-рп від цієї ж дати було призначено Гончаренко О.В. Постановою ВРУ № 2542-ІХ від 30.08.2022, Повноваження начальника військової адміністрації було розширено відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про правовий режим воєнного стану". Відповідно до згаданої норми, начальник Краматорської міської військової адміністрації здійснює повноваження Краматорської міської ради, її виконавчого комітету та Краматорської міської ради.
Тобто, по суті, у Краматорську було запроваджено єдиновладдя в особі Олександра Гончаренка. А загалом, на тлі відбиття російської агресії, абсолютно чітко вималювалася нова структура управління: Президент – його намісники на місцях (глави ОВА) – голови місцевих військових адміністрацій.
(При цьому зовсім неясну роль займає нещодавно створена Краматорська районна адміністрація, функції та, головне, необхідність існування якої викликає питання та сумніви. Що, втім, не заважає її співробітникам мати дуже високі зарплати та навіть регулярно отримувати держнагороди).
(Це як із Донецькою облрадою: структура ця спочивала у Бозі давним-давно, і ніхто від цього не постраждав взагалі ніяк).
Навіщо було збудовано цю нову чітку вертикаль влади? Відповідь очевидна.
Перше: для оперативності вирішення всіх питань, що виникають за умов воєнного часу.
Друге: для персоналізації відповідальності конкретних представників влади за ухвалені ними рішення.
Добре це чи погано?
Проблематика колективного (дорадчого) чи індивідуального (персонального) прийняття рішень та відповідальності за наслідки цих рішень - історично не нова. Не забиратимемося за часів Стародавнього Риму, копнемо трохи ближче: саме на структурі влади, в якій за всі прийняті рішення був конкретно відповідальний конкретний керівник, у 30-х роках минулого століття будував свою державно-кадрову політику один діяч, чиї дії в результаті призвели до Другої світової війни. Але в той історичний період "фюрер" був далеко не самотній. Абсолютно такою ж була політика в СРСР, де були і свої "вожді", і альтернатива для тих з них, хто - персонально - "не оправдал оказанного високого даверия», і був у результаті або розстріляний, або засланий на смерть на Колиму.
Прикладами, коли через різні причини персональний "вождизм" змінював собою демократичні інститути у вигляді парламентів і місцевих рад, пересичена і сучасна історія. Наприклад, сучасна росія теж має і місцеві, і федеральні органи влади, а по суті все буде так, як забажає путін. А поряд – Білорусь, де такий самий старіючий ідіот уявив себе незамінним пупом землі білоруської.
Але повернемося до Краматорська. Чи ефективний у своїй ролі єдиного градоначальника Олександр Гончаренко?
Якщо судити з мінімальних базових показників та потреб – у Краматорську є світло-газ-вода, ходить громадський транспорт, працюють магазини, підтримується громадський порядок, – так, нинішній одноосібний власник влади у місті – ефективний.
Повторюся: йдеться про найпростіші – базові – потреби городян, які єдиновладний Олександр Гончаренко на даний момент задовольняє в повному обсязі.
Водночас аналіз публікацій у місцевих соцмережах дозволяє зробити висновок про те, що "не все так однозначно". Це і численні публікації про наддорогі тендери. І явне нерозуміння городян процесу латання доріг серед калюж. І не згасаюча "похоронна" тема. Все це можна назвати "робочими моментами". Але проблема в тому, що певне невдоволення, що висловлюється в соцмережах і публікаціях у місцевих електронних ЗМІ - не має взагалі жодного сенсу, тому що в місті встановлено ЄДИНОВЛАДСТВО, що залежить від емоцій і ступеня самооцінки абсолютно конкретної людини - Олександра Васильовича Гончаренка. Який – теоретично – може визнати якісь помилки та промахи свого правління, а може й не звернути на критику взагалі жодної уваги. А може й відкритим текстом нах* критикуючого надіслати – було й таке.
Кілька місяців тому в розмові з одним із наближених до Олександра Гончаренка осіб, я почув приблизно таку фразу: "Якби ви знали, як легко і просто працювати без тиску депутатів! Ніхто не лізе до тебе з "хотілками", ніхто не вимагає неодмінно полагодити ями у такому дворі... Працюєш, як вважаєш за потрібне, і ніхто не влаштовує істерик на сесіях міськради..."
Звичайно, у відповідь я пробурчав щось схвально-підтримуюче. Мовляв, дякую за відвертість. Але саме ця розмова викликала питання: а як, власне, почуваються депутати міськради Краматорська, які залишилися не при справі? І чи так уже сприятливо позначається на процесі управління містом фактичне усунення від прийняття рішень людей, яких загалом вибирали десятки тисяч городян, вірячи їм, і на них сподіваючись? (І на вибори яких було витрачено дуже великі гроші)?
Про місцевий депутатський гівно-баласт я вже повідомляв вище: йому похер, у нього все гаразд. Що ж до нормальних депутатів, які на останніх виборах прийшли до міськради Краматорська, то для них ось таке миттєве усунення від справ – це не просто біль, а це – образа. Тому що, судячи з відгуків на мої питання, Олександр Гончаренко, який отримав від Президента одноосібне кермо влади правління, поводиться стосовно депутатів місцевої ради образливо-зневажливо. Я не вдаватимуся зокрема у прізвища, але, судячи з відгуків опитаних депутатів, сьогоднішнє ставлення до них з боку Олександра Гончаренка можна звести до класичної фрази: "А ти хто такий?"
Що можна розповісти про спілкування з усуненими від справ і тим скривдженими депутатами Краматорська? Те, що вони, як і раніше, люблять своє місто. Те, що вони всією душею бажають йому добра. Те, що вони мають варіанти вирішення тієї чи іншої сьогоднішньої проблеми міста. Те, що вони готові та раді запропонувати ці варіанти на розгляд діючої міської влади в особі Олександра Гончаренка.. І те, що їхні ініціативи… не потрібні.
Як, наприклад, оцінювати такий вислів одного з депутатів міськради Краматорська про поточну ситуацію в місті?
"Краматорськ за рівнем демократичності відкинутий років на 15-20 тому. Все, чим ми пишалися - все пущено коту під хвіст, і повертатися до досягнутого рівня демократичності після закінчення війни буде дуже, дуже важко. По суті, все доведеться починати з нуля. ."
(Між іншим, про аналогічну відверту зневагу громадськістю вголос зараз говорять і громадянські активісти, які раніше працювали з Донецькою обладміністрацією: контактували-працювали, а тепер раптом перетворилися на непотрібних настирливих мух).
«Депутатів місцевих рад не відсторонювали від їх прямих обов'язків, - коментує ситуацію Олександр Гончаренко. - У них багато зобов'язань перед своїми виборцями та повірте мені, їм є чим зайнятись на своїх округах. Можна спитати навіть мешканців цих округів: коли вони в останнє бачили там своїх лідерів думки? Так, багато хто з них в евакуації, є ті, хто допомагає місту та його мешканцям дистанційно, а є ті, хто безпосередньо в місті та продовжує працювати чи займатись волонтерським рухом. Але більшість з них, чомусь самовідсторонилась від своєї діяльності. Хоча роботи в місті за їх профілем дуже багато: евакуація маломобільних, гуманітарна допомога, побутові проблеми мешканців громади, соціальні та комунальні питання та головне - це допомога постраждалим після ракетних обстрілів. Ці всі проблеми мешканців можна збирати, акумулювати та звертатись до відповідних органів/організацій, чи до мене напряму та шукати шляхи їх вирішення. Цим займаються одиниці з депутатів. І таких звернень, на жаль, було дуже замало. Навіть соромно усвідомлювати наскільки замало... Особливо враховуючи, що під час дії воєнного стану проблемних питань у громади в рази більше. В рази!..»
(Взагалі, звісно, якщо копати глобально, то радикальна видозміна влади у прифронтових районах підштовхує до радикальних висновків й на загальнодержавному рівні. Наприклад, якщо один градоначальник успішно справляється з управлінням процесами, якими раніше займалися 42 депутати, - на біса окремо взятому Краматорську стільки депутатів? Але гумор у тому, що так само можна ставити питання і щодо Верховної Ради: якщо сьогодні в ній, замість рекламентних 450, цілком успішно працюють 400, - навіщо нам стільки народних депутатів (а з ними й орда їхніх помічників-консультантів, що оплачуються, і так далі)?
Як вам такі аналогії та асоціації?!)
Але знову повернемося до рідного Краматорська. Я, як автор, вдячний голові військової адміністрації Краматорська і за такі щирі висловлювання:
«Щодо мого особистого відношення до когось з місцевих депутатів, то воно не змінилось в жодному разі. В мене немає ніяких образ на когось. Так, я можу не зовсім розуміти (м'яко кажучи) чиюсь позицію місцевих депутатів стосовно нашого міста, бо деякі з них взагалі викреслили Краматорськ та його мешканців зі свого життя. Але це вже їх вибір та рішення. Місто не зупинило свою діяльність. І мешканці в ньому не зупинили свою діяльність. Тож треба бути в цьому питанні відвертими до себе кожному політичному діячу в місті, та спитати себе: чи все можливе я зробив та роблю для своїх виборців?
Ефективно чи ні, працювати в таких умовах - не мені оцінювати. Для цього є мешканці громади. Я роблю та виконую все те, що від мене залежить. І хочу, щоб кожен на місцях робив все, що від нього залежить задля Краматорська. Можливо тоді й не будемо витрачати час на такі дискусії…»
Але все це разом узяте означає одне: проблемне питання - є. І справа не лише у владі. Справа в принципі.
Краматорськ завжди був унікальним містом на так званому "Донбасі". Я, наприклад, завжди любив це місто саме за своєдумність та "окрему точку зору".
Військовий час змусив це місто тимчасово відмовитися від принципів демократії та підкоритися єдиновладдю. Зараз – так, це потрібно та необхідно.
Але ми маємо дивитися в майбутнє.
Зараз ми б'ємося за свою свободу і – за ДЕМОКРАТІЮ.
Краматорськ завжди був наддемократичним містом. І якщо, в кривавій і тяжкій битві, поняття демократії доводиться тимчасово відкласти на полицю, у цьому є великий ризик втратити свою індивідуальність, свою вільнодумність та своє обличчя, – назавжди.
І коли ми викинемо ворога зі своєї землі та почнемо повертатися до мирного життя – ми маємо дуже великі шанси опинитися в іншому Краматорську. Не в тому Краматорську, який вічно був демократичним шилом у дупі "Бамбаса".
Це буде інше місто, навіть без окупації. І це означатиме, що ми - програли.
Ось що болить. І ось що непокоїть.
І тому про це слід говорити тут і зараз.
Віталій Виголов
