Знайомтесь: Денис Пазюра, рятувальник із Краматорська.
“Від мого рішення залежить життя людей, яких я рятую, а також безпека мого особового складу. Спершу піклуюся про колег, щоб вони були в безпеці, а потім роблю все можливе, щоб врятувати кожного, хто опинився у небезпеці”, — каже Денис Пазюра, заступник начальника 30-ї державної пожежно-рятувальної частини 12-го державного пожежно-рятувального загону (м. Краматорськ).
Родом з міста Краматорська. У лавах ДСНС — з 2011 року. Нагороджений нагрудним знаком “За відвагу в надзвичайній ситуації” та відзнакою Президента України “За оборону України”.
З дитинства Денис мріяв робити світ безпечнішим, допомагати людям у біді та бути корисним для суспільства. Ці дитячі мрії сформували його життєвий шлях і прагнення обрати професію, яка поєднує сміливість, відповідальність і турботу про інших. “Після школи я вступив до Національного університету цивільного захисту України. З часом я почав замислюватися над кар’єрним ростом, роботою в команді та можливістю бути корисним у великому колективі. Кожен день приносив нові знання, випробування та досвід. З 2015 року я перебував на посаді начальника караулу в 31-й державній пожежно-рятувальній частині, а з грудня 2019 року перейшов на теперішню посаду”, — ділиться Денис Пазюра.
З перших днів повномасштабного вторгнення рятувальник залишився у Краматорську, щоб разом із побратимами продовжувати службу там, де вона була найбільш потрібною. Щоденні тривоги, вибухи та руйнування стали частиною реальності, у якій рятувальники працювали без перепочинку. “8 квітня 2022 року ворог завдав удару по залізничному вокзалу Краматорська. Того дня там перебували сотні людей — переважно жінки, діти та літні люди, які чекали на евакуацію до більш безпечних регіонів.
Коли ми прибули на місце, у мене була невелика паніка. Чесно кажучи, у перші секунди я навіть не знав, за що хапатися. Але потім довелося відключити емоції і ввімкнути професійність — просто почати робити свою роботу.
Коли я зайшов на перон, побачив багато поранених і загиблих. Серед них — жінки та діти. Ми одразу почали надавати допомогу, евакуювати постраждалих. Насамперед виносили важкопоранених, передавали їх медикам, транспортували до лікарень. Навколо було багато крові, крики, сльози… Це картина, яку неможливо забути.
Того дня внаслідок удару загинуло понад 50 людей. Більшість із них — жінки та діти, які просто хотіли врятуватися та виїхати у безпечне місце. Для мене це одна з тих подій, яка назавжди залишиться у пам’яті і нагадуватиме, заради чого ми продовжуємо працювати — щоб рятувати життя”, — пригадує Денис.
Денис Пазюра бере участь у ліквідації наслідків ворожих обстрілів, допомагає розбирати завали, рятує людей із пошкоджених будинків, надає допомогу постраждалим. Для нього це не просто робота — це відповідальність перед містом і людьми, які залишаються тут попри небезпеку. “Наприкінці листопада 2025 року ворог завдав удару по одному з ринків у Краматорську. Внаслідок обстрілу спалахнула масштабна пожежа. Коли ми прибули на місце події, одразу побачили інтенсивне горіння — вогонь охопив десятки металевих контейнерів із продукцією. Полум’я швидко поширювалося, а густий чорний дим значно ускладнював роботу. Через загрозу повторних обстрілів нам доводилося періодично відходити в укриття, але щойно ситуація дозволяла — поверталися і продовжували гасіння.
Головним завданням було не допустити поширення вогню на сусідні споруди та торговельні ряди. Пожежу вдалося ліквідувати на площі близько 2000 квадратних метрів. Завдяки злагодженим діям рятувальників вдалося стримати полум’я та запобігти подальшому поширенню вогню.
Того дня ми ще раз переконалися: попри небезпеку та складні умови роботи, найважливіше — діяти швидко, злагоджено і робити все можливе, щоб мінімізувати наслідки ворожих ударів”, — розповідає герой.
Рятувальники Донеччини працюють у складних умовах під постійною небезпекю. Навіть під час виконання звичайних службових завдань вони можуть опинитися під ворожими обстрілами. “У 2024 році ворог бив поблизу нашої частини. Я тоді стояв на території з електроінструментом у руках, займався роботою, коли раптом відчув сильні поштовхи від вибухів. Ми з особовим складом одразу пішли в укриття. Пам’ятаю, що просидів там десь 30 хвилин і весь час тримав у руках той інструмент. Це, мабуть, було моє перше таке «хрещення», коли вибухи пролунали зовсім близько.
Через два дні ми лише встигли зашити вибиті вікна, як знову стався обстріл — усе знову було пошкоджено. Подібні ситуації повторювалися і в 2025 році. Страх, звісно, є, але головне — не зупинятися. Ми продовжуємо працювати й робити свою справу”, — пригадує Денис.
Навіть у власному домі рятувальники Донеччини залишаються готовими діяти. Обстріли мирних будинків, на жаль, стали частиною реальності прифронтових міст. “Нещодавно ворог завдав удару по житловому району міста Краматорська, де я проживаю. Близько п’ятої ранку мене розбудив потужний вибух — російська армія завдала удару поруч із будинками, снаряд влучив у дорожнє покриття.
Ми з дружиною босими вибігли в коридор і кілька хвилин стояли там, перечікуючи. У квартирі повибивало вікна, було багато скла. Коли стало трохи спокійніше, прибрали уламки, закрили пошкоджені вікна й навіть змогли ще трохи відпочити. Хоч це був мій вихідний, я долучився до колег, щоб допомогти ліквідовувати наслідки обстрілу”, — розповідає рятувальник.
Наш рятувальник одружений, його дружина проживає разом із ним у Краматорську. Вони підтримують одне одного у складні часи та знаходять час для спільного відпочинку. Їхнє хобі — подорожі з кемпінгом: завантажують автомобіль, беруть усе необхідне для проживання на природі і вирушають на відпочинок у різні куточки України. Там вони насолоджуються тишею, лісом і природою, відпочивають від щоденної напруги та відновлюють сили.
“Я мрію про закінчення війни та створення повноцінної сім’ї з дітьми. Мрію про власний будинок, де буде спокій, затишок і безпека для моєї родини”, — каже Денис Пазюра.
Прес-служба Головнрнр управління ДСНС України у Донецькій області
